Вірш Лесі Українки – СОН ЛІТНЬОЇ НОЧІ

Сон літньої ночі колись мені снився.

Коротка та літняя нічка була,

І сон був короткий, – він хутко змінився

І зник, як на сході зоря розсвіла.

Чудовая мрія, розкішна та ясна,

Кохано в ту ніч обгорнула мене,

Приснилась мені люба доля прекрасна,

Приснилось невидане щастя дивне.

Була я щаслива, безмірно щаслива;

Приснилось мені… та того не списать!

Де в світі є мова така чарівлива,

Щоб справжнеє щастя могла розказать?

Та сон був короткий. Ранесенько-рано

Вже зникла рожевая мрія моя, -

Туди полинула, де грала кохано

Злотисто-рожева світова зоря.

Поглянула я, що вже нічка зникала, -

І душу мою обгорнула печаль;

І тихо-тихесенько я промовляла:

«Сон літньої ночі! мені тебе жаль!..»

Я щастя не маю і в мріях не бачу,

Бо іншії мрії у серці ношу;

Коли я часами журюся і плачу, -

Я щастя у долі тоді не прошу.

Для інших і доля, і щастя хай буде,

Собі я бажаю не сну, а життя, -

Хто зо сну прокинувсь, хай щастя забуде,

йому вже до щастя нема вороття!