Нехай
Ми навіть власної не маєм хати.
Так, ми раби немає гірших в світі!
Феллаги, парії щасливіші від нас.
Бо в них і розум, і думки сповиті,
А в нас вогонь Тітана ще не згас.
Ми паралітики з блискучими очима.
Великі духом, силою малі.
Орлині крила чуєм за плечима.
Сами ж кайданами прикуті до землі.
Усе одкрите в нас тюремним ключарам:
Не нам, обідраним невільникам казати
Речення гордеє “Мій дом — мій храм!”
Народ наш, мов дитя сліпеє зроду.
Ніколи світа-сонця не видав.
За ворогів іде в огонь і в воду.
Катам своїх поводарів оддав.
Одвага наша — меч, политий кров’ю.
Брязчить у піхвах, ржа його взяла.
Чия рука, порушена любов’ю.
Той меч із піхви видобуть здола?
Нехай же ми раби, невільники продажні.
Без сорому, без чести — хай же так!
А хто ж були ті вояки одважні,
Що їх зібрав під прапор свій Спартак?..
Немає коментарів:
Дописати коментар